"ЛАБІРИНТ ЖИТТЯ" Сергея Петрошенко


    Cергій ПЕТРОШЕНКО

Художник і поет. Народився 13.04.1979 року в м. Берегове, що на Закарпатті. Закінчив Прикарпатський Національний університет ім. В.Стефаника за спеціальністю Психолог. Викладач. У 2007 р. закінчив аспірантуру за цим же напрямком у цьому ж ВУЗі.

У вільний від роботи час займається садівництвом і астрологією. Любить природу і людей. Поезію пише з 14 років. Мав кілька виставок власного живопису.

В людях цінує щирість, відвертість, доброзичливість, наполегливість у досягненні цілей, послідовність, ґрунтовність, розвинуте почуття гумору. Улюблені поети: Т. Шевченко, С. Єсенін,       Л. Костенко, О. Олесь.

Життєве кредо: Живи і не заважай жити іншим.

ПРАВДА ЖИТТЯ

Куди поділася любов,

На що її ми проміняли?

На дзвін монет й холодну кров,

Та серце наше занедбали.

Буття минає в суєті,

Розвагах, що не мають цілі.

Та все це – марево душі,

Що нас засмоктує в похміллі.

Такою правда є життя

І треба вміти визнавати,

Що світ не має вороття,

А нам його не врятувати.

 

ЛАБІРИНТ ЖИТТЯ

Життя у лабіринті без виходу і входу.

Таким воно буває, коли втрачають згоду

Душа і власний розум, штовхаючи до збою,

Щоб ти прийшов до тями і вибрав вірну зброю,

З якою зміг би себе із пастки врятувати,

                                                                      Бо зміг ти самостійно ту істину пізнати

Сергей Петрошенко. Стихи

***

З журбою осінь повінчалась,
Туманом вкрившись на зорі,
Щоб вкрити в золотий серпанок
Ліси і гори навкруги.
І в цій тужливій прохолоді
Кохання хочеться мені,
Щоб літо в серці не замерзло,
Й тривало щастя на душі.

***


Дивлюсь я на місто осіннє,
Що бачу я зараз з вікна.
Навколо - феєрія фарби,
Яскрава ламбада життя,
Яку влаштувала нам осінь
На згадку про тепле буття...
Та цей карнавал у природі
Недовго триватиме ще.
Невдовзі заплаче, застогне
Прозорого неба блакить,
І снігом усе оповіє
Холодна зима навкруги.

  Осінній подих
                                                          

Вже осінь дихає у скроні
                                альпійське озеро
В журбі буденній сірих днів
За літнім сонцем та смарагдом,
 
Що помарнів та потьмянів
І тільки клени золотаві
Усім останній шлють привіт,

А ти від холоду здригаєш                                         
В тумані й мряці хутких днів,                                         
Які тікають, ледь почавшись,
На зустріч сніговій зимі,
Яка ось-ось вже розпочнеться
В нічному вальсі сніговім
І собі мрієш про кохання,
Я
ке колись таки прийде.



                                                     


                                                                                           гуки Прута



Живопись и стихи Сергея Петрошенко

Сергей Петрошенко родился 13.04.1979 г. в г. Берегово, Закарпатской обл. С раннего детства впитал в себя любовь к природе родной земли, которую ему прививала его бабушка, которая проживала в с. Гречино, Петриковского р-на Днепропетровской обл. Рисовать начал со школьного возраста. Поэзию начал писать с 13 лет. С 16 лет овладел живописью масляными красками. 1996 - 2001гг. - студент философского факультета ПНУ им. В. Стефаника. Дипломированный психолог. 2003-2007гг. - аспирант кафедры педагогической и возрастной психологии ПНУ им. В. Стефаника. В 2003 г. в г. Калуш, Ивано-Франковской обл. прошла первая персональная выставка. С 2009 г. - член клуба славянской поэзии.  В марте 2010 г. в г. Ивано-Франковске прошла коллективная выставка работ автора и его учеников.
Жанровые предпочтения в живописи - натуралистичный пейзаж, философский символизм, аппликация; в поэзии - пейзажная и любовная лирика, философская и социальная поэзия.



Ностальгия 
    
Коли я згадую село, -
Моє село в степу далекім,
То мимоволі виринає
У морі пам'яті глибокім
Все те, що близько так мені,
Бо щастя я пізнав тоді
В єднанні духу з світом милим,
Закарбувавши у душі
Той аромат садків вишневих,
Такий чудовий і п'янкий,
І запах степу полиновий,
Що вітер віяв навкруги.
Стави в облозі очерету
Й гаї високі у ярах.
Ті білі мазанки навколо
Й лани широкі край села.
Той хліб домашній пречудовий,.........................................................................Сусiдська хата. Картон, олiя
Такий духм'яний і смачний,                                 
Який пекла бабуся моя,
До болю зморена в труді.
Бо це - життя, просте і щире,
Якого так бракує нам
У ритмах міста божевільних                                            
Індустріального життя.                                                                           

Статистика

OnLine посетителей: 2